Міжнародний союз охорони природи: 8 500 затонулих і покинутих суден становлять неминучу загрозу розливу нафти
Міжнародний союз охорони природи (МСОП) попереджає, що забруднення морського середовища затонулими та покинутими суднами в океані може досягти піку вже в цьому десятилітті. Із приблизно 3 мільйонів затонулих і покинутих суден в океані, понад 8500 з них Міжнародний союз охорони природи (МСОП) класифікує як такі, що потенційно забруднюють навколишнє середовище.
Більшість з цих затонулих суден належать до часів Першої та Другої світових воєн і містять шкідливі хімічні забруднювачі, боєприпаси, що не вибухнули, та приблизно 6 мільярдів галонів важкого палива. Це в 545 разів більше нафти, ніж під час витоку з танкера Exxon Valdez у 1989 році, і в 30 разів більше, ніж під час витоку з платформи Deepwater Horizon у 2010 році.
З розвитком судноплавства забруднення моря з затонулих суден все більше стає глобальною проблемою, що потенційно впливає на людей, навколишнє середовище та економіку в усьому світі. На жаль, наразі бракує інформації та механізмів міжнародної співпраці щодо того, як управляти забрудненням від затонулих суден. Це означає, що уряди багатьох країн не можуть діяти на випередження, щоб запобігти таким випадкам.
Крім того, фінансові витрати на ліквідацію забруднення від затонулих кораблів є надзвичайно високими, особливо для країн, що розвиваються. Витрати на очищення в середньому становлять від 2300 до 17 000 доларів за тонну.
Наприклад, есмінець USS Mississinewa затонув у 1944 році у водах Федеративних Штатів Мікронезії. Після шторму в 2001 році ВМС США довелося викачати з судна 1,8 мільйона галонів нафти. Це коштувало близько 6 мільйонів доларів, що становить лише малу частину того, що могло б коштувати в разі витоку нафти.
Зважаючи на велику кількість морських аварій, за оцінками МСОП, витоки із затонулих суден, як очікується, досягнуть найвищого рівня впродовж найближчих десяти років, враховуючи наслідки більш ніж 75-річної корозії. Крім того, суворі погодні умови, спричинені зміною клімату, можуть прискорити процес руйнування затонулих суден.
Щоб запобігти цьому неминучому забрудненню моря, потрібен новий міжнародний стандарт, який би визначав найкращі методи та класифікував затонулі судна відповідно до потенційних екологічних, соціальних та економічних наслідків. Національні уряди також повинні включити питання затонулих суден до своїх морських просторових програм і планів на випадок надзвичайних ситуацій.